За що Господь карає людські душі?

Чи задавали Ви собі таке запитання? Усі людські біди це вияв божої справедливості за діла вчиненні людьми. Усі кажуть «кара Божа на нас», але слова ці треба сприймати як вияв милосердя Божого, що Господь за допомогою біди приводить людину до покути, розкаяння. Усі люди переймаються будь чим але лише не собою. Ось пригадайте коли ви дивились правді в очі, коли заглядали у своє серце, коли ви судили себе за прожитті дні?

Ось в країні війна, гинуть люди, незліченно, ріки крові омиті дощами. Жоден людський розум не в змозі пояснити всю сукупність того зла і горя які пережили, переживають очевидці. Невже ви гадаєте що їхня злість це гріх розпусти чи людська помилка омита туманним вітром накопиченого негативу; зарази, яка породжує душевний біль?

Життя в гріховній нечистоті і аморальності, - ось на яву можна підкреслити увесь столітній період існування людини. Знову запитую себе: «а як же совість», де вона поділась; чи це лише термін написаний філософами для мислення? Спочатку треба знати куди нам йти, а пізніше уже як. 

Усі ми напрочуд вважаємо себе розумними. Кого не запитаєш: «чи ти розумний» в більшості відповідь буде однобічна, і схвальна, адже вкорінена самовпевненість настільки велика що здається сенс існування полягає у задоволенні людського себелюбства, гордині.

Словесність і безсловесність. Теперішні сучасники подібні стаду яке пасеться на обрії пожовклої трави. Безглуздо, кидатися з одного краю в інший, не маючи мети куди дальше рухатись. Мети у більшості немає, за те у них є мультимедійний пристрій і ще трошки заряду, вони – примарні тіні які минають.

Буває й таке, що людина шукає грішника для того, щоб утішити своє єство, насолодитися п’янким вином грішної душі. Як же ж важко вилікувати людей від узагальнення. Вирує дух ненависті між нами. На інших злимося, а зло падає на нас. Милосердя давно вже забута риса праведних людей. Реальність наче одна, але уявлення людини про реальність зовсім інша, у кожного вона своя. Нам варто повернути застарілий спосіб мислення і вираження думок. Навчитись більше мовчати. Навчитись слухати мелодію тиші. Більше чинити по совісті і не звертати уваги на всесвітні небелиці.

Треба кожному із нас, совісно, для нас самих, дати обіцянку Богові, що із теперішнього моменту ми виправимо своє життя у ділах Божих, навчимося бачити Його мудрі поради на кожен день у дріб’язкових речах, і скажемо собі євангельськими словами: «Ось брат твій (сестра твоя) була мертва і ожила» і воістину ми отримаємо високу нагороду даровану Творцем усього видимого і невидимого.

© В.В.