Багач сидів і роздумував, що в нього назбиралося досить багатства і ще й щедрі плоди дала нива. Зруйную старі житниці, тому що вони малі, а збудую нові та поскладаю туди весь урожай, і можливо вже наступного року не буду орати, ані сіяти бо це мені непотрібно. А ось цього моїй душі вистачить на довгі та щасливі роки. Але він не задумувався над тим, що його життя в руках Божих. Бо він думає у своєму серці, зроблю те і те, а в той же час не поклав в основу свого життя наріжним каменем Господа. Бо він лягає, сонце зайшло, а для нього не існує більше сходу, а якщо і сонце зійшло то вже немає заходу. Чому? Тому що він вже віддався землі повернувся в землю. А багатостраждальна душа котра часто вела війну з грішним тілом, котра викривала нас – закликала до покаяння, але ми заглушували свою совість і живемо так, щоб наше короткочасне життя було приємним. Або втішали себе іншими словами: немає нічого живи і веселися. Але Господь дав зрозуміти багачу, що не все так як, він думає Господь сказав: «Безумний! Цієї ночі від тебе заберуть душу твою і кому це зостанеться» (Лк.12.20). А далі євангеліст Лука ніби від себе додає: «Так буває з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога» (Лк.12.21).
Зупинимось дорогі браття і сестри на деяких деталях сьогоднішньої євангельської історії. Господь не забороняє багатства, бо все це Він дає людині і земля плодоносить, і робота йде, тому що Господь благословив бути цьому. Але благословив не для того, щоб жадібно збирати, не для того, щоб тратити його в непотрібних розкошах, забавах і веселощах, а для того, щоб ділитися із ближнім, давати вбогим, допомагати страждаючим та немічним. Тому, якщо ми маємо можливість допомогти ближньому – то поспішаймо це зробити і тим ми збудуємо собі вічні оселі в Царстві Небесному. І дякуймо Богові, що в нас є такі люди, які потребують нашої допомоги. І Господь примножить нам славу і багатство та все інше, щоб ми і надалі могли продовжувати свій життєвий шлях тихо і безтурботно, як це робили угодники Божі.
Сьогодні ми багато говоримо про смерть. Але дар смерті не всім даний Богом. Бо в одній із книг Святого Письма, а саме в книзі Апокаліпсис є свідчення, що прийде час і смерть відбіжить. І сьогодні коли оглянемося навколо, пройдемось по цвинтарі, переглянемо списки своїх рідних, близьких, друзів і ми побачимо, що багатьох вже немає серед нас. Але з чим вони відійшли у загробне життя? Ніхто не взяв із собою нічого. Подивімося де ті хто гонив колись Церкву, пройшов час і їх імена забули. І зовсім навпаки ті які проводили богоугодне і святе християнське життя їх імена зберігаються у серцях віруючих християн.
Горе тій людині котра вмирає раптово, без покаяння – немає нещасному допомоги, бо така людина не піклувалася про свою душу, не турбувалася про її спасіння – надіялася на завтра. Це часто можна чути сьогодні від молодих людей; які кажуть доживу до старості, тоді буду думати про душу, про вічність. Але багато хто до цієї старості не доживає. Засохлий цвіт кладеться до гробу, і юність, котра облетіла вітром вже давно відходить. Тому християнин кожної хвилини повинен думати про своє життя, як він живе, задля чого живе, якщо живе тільки заради багатства, то живе собі на погибель. Бо людська душа, привикнувши до багатства стрімко іде на зустріч всім порокам. Всі хто має пристрасть до багатства поринають у всі тяжкі гріхи, крадуть, вбивають. Людина втрачає спокій, хіба може бути хто спокійний коли має велике багатство, адже тоді людину охоплює суєта, стурбованість, прикрість, бажання більшого, заздрість, гнів та відчай.
Багатство потрібно витрачати для допомоги тим які потребують, але не для гулянок та п’янок. Допомагаючи бідним ми багатіємо в Бога і Господь оберігає таких. Бо все, що дається потребуючим то Бог приймає ніби для себе. Отже багатим у Бога є той, хто багатий милосердям і добрими ділами до потребуючих, зберігаючи християнський стан своєї душі, хто переповнений співчуття та людяності до оточуючих.
Отож молімося і просімо Господа, щоб Він сподобив нас великої честі – дару гідної смерті та покаяння. Щоб ми усвідомили свої гріхи та гідно причастилися Тіла і Крові Христової. Благаймо Господа, щоб сподобив відійти у вічність тихо і спокійно і при цьому осягнути Царство Небесне.
Свящ І. Голуб. Викладач ЛПБА УПЦ КП
Немає коментарів:
Дописати коментар