Ще Арістотель у далекі часи свого життя зробив визначення, що людина є істотою суспільною. Спостерігаючи за людьми ми можемо зробити висновок, що Арістотель був правий. Проходять роки, тисячоліття міняється навколишнє середовище та умови життя, але людина як і сотні тисячі років тому потребує інших людей, спільноти, спілкування, тому що як відомо ніщо не може замінити живого слова та справжніх суспільних відносин.
Відповідно наскільки древнім є суспільство настільки ж древніми є певні норми поведінки в ньому визначені мораллю. Як і колись так і тепер правила і закони моральності відіграють чи не найголовнішу роль у житті людства.
Із кожним днем суспільство все більше і більше розвивається і немає такої галузі якої б не торкнувся технічний чи науковий прогрес, але на жаль попри всі ці досягнення людства у моральному відношенні стає дедалі гіршим. І цьому сприяють засоби масової інформації, газети, журнали, а особливо радіо, телебачення і чи не найбільш небезпечний комп’ютерний інтернет. Із сторінок засобів масової інформації пропагується розпуста, насильство, кровопролиття, замість того, щоб надавати перевагу духовно-патріотичному вихованню. Замість того, щоб виховувати патріотів своєї Батьківщини із юних років сучасне суспільство виховує в підростаючому поколінні вбивць, садистів тому що дивлячись сучасні мультфільми про так званих черепашок ніндзя, трансформерів, і так далі, які прикриваються тим, що вони борються із злом, але у подібного роду мультфільмах діти крім жорстокості, вбивства нічого корисного для себе не візьмуть.
Крім мультфільмів великої шкоди завдає реклама, яка чи не найбільше займає місця в засобах масової інформації. Чого там тільки не рекламують, починаючи від дитячих підгузників, і аж до пива і горілки, хоча реклама алкогольних напоїв у засобах масової інформації заборонена. Хоча на жаль і без реклами цей грізний ворог людства у світі знаходить собі мільйони прихильників, а особливо у нас на Україні, від безробіття спивається молоде працездатне населення, особливо у сільській місцевості.
Не менш поширеною є наркоманія, яка забирає життя багатьох молодих людей, адже середній вік життя наркомана близько тридцяти років. А через алкоголізм і наркоманію поширюється розпуста, вбивства, грабежі. У вечірній час страшно ходити вулицями, адже всюди вештаються п’яні, або під кайфом компанії.
Не можна обминути і гомосексуалізм, чи мужоложство, або як сказано у Святому Письмі содомський гріх. Адже цей гріх як і розпуста та наркоманія є причиною СНІДУ, який з кожним роком поширюється все більше і більше. Содомський гріх забороняє Господь (Бут.18.20). Також про це пише апостол Павло (Рим.1.18; 1.26-27).
Зараз чи не найбільше поширена проблема розпаду сімей, тому що всі хочуть жити для свого задоволення ні в чому себе не обмежуючи. Існує проблема так званих вільних подруж. Пожили трохи разом і розійшлися мотивуючи це тим, що вони не підходять одне одному за характером, і далі шукають собі іншого партнера.
Не менш важливою в сучасному суспільстві є проблема так званої «сексуальної революції» внаслідок цього сотні, тисячі абортів, багато покинутих на смітниках новонароджених дітей.
Аналізуючи життя сучасного суспільства можна зробити висновок, що світ перевершив всі межі гріховності. Гріх у сучасному суспільстві став нормою життя. Люди стали рабами гріха вони живуть у постійному страсі за життя, за завтрашній день і взагалі за місце під сонцем.
В колишніх пострадянських республіках Бога викорінили насильно і тим самим майже знищили корені релігійності. Але зовсім іншим шляхом пішло західне суспільство. Люди Заходу добровільно продали свої душі мамоні чи простіше сказати багатству.
І тому щоб у світовому суспільстві запанував спокій, мир і злагода, то перш за все потрібно повернутися до Бога і до Його святих заповідей. Адже Господь сказав: «Я є дорога і правда і життя» (Ін.14.6).
З поміж усіх живих сотворінь тільки людина одна обдарована здібностями прагнути до моральної досконалості. Здобуваючи моральну досконалість, віруюча людина досягає спасіння, яке для християнина є метою в його земному житті.
Немає ніякого сумніву, що висока моральність – найвища окраса людини. Протоієрей Олександр Ветелев говорив так: «Істинний успіх у духовному житті пов’язаний з увагою людини до внутрішнього руху свого серця. В рекомендаціях до такого життя вона знаходить вказівку прислухатися до себе і спостерігати за тим, щоб розум гармоніював із серцем, тоді кожна людина отримає кермо для керування кораблем душі, котрим і скерує в потрібному напрямку всі сили внутрішнього світу».[1]
«Під моральним життям кожна людина повинна розуміти ту свідомість, що свобідно змагає до певної цілі, признає закон, повинується певному правопорядкові, тужить за щастям, любується в мирі, живе надією та є здібною до жертви, чесноти героїзму й святості. Все це без Бога є неможливим, як неможливим є світ без ідей і проводу».[2]
Бог хотів вести людину на небо райським шляхом, але людина порушила волю Божу, забажала піти понад дорогою Божою і була покарана правосуддям Божих. Терен, осот, праця, піт, печаль, зітхання і нарешті смерть на землі – ось наслідки непослуху Господу. Людство блукає пустелею світу цього, який відкинув майже всі моральні закони і поводиться зовсім інакше, як колись. Сучасне людство блукало і блукає безбожною пустелею, якою є «світ». Адже майже в кожній країні дозволені розлучення подружніх пар, легалізовані аборти, а засоби масової інформації не мають жодних обмежень щодо моральності. З кожним днем сучасне людство крок за кроком віддаляється від вітчизни – неба, для якого воно було створене Богом.
Самі ми не можемо дійти до неба, нам потрібен у цій справі проводир. Тому милосердя Боже відкрило нам нову дорогу до спасіння, цією дорогою є Господь наш Ісус Христос, що Своєю хресною смертю відкрив нам дорогу спасіння й життя вічного. Господь закликає кожного з нас Йому служити, йти за Ним: «Хто йде за Мною, не буде в темряві блукати, а буде мати світло життя» (Ін.8.12).
Але на превеликий жаль наші душі оплутують земні бажання. Багато тих, хто бачить правдиву дорогу Господню, але їх непокоїть те, що з цієї вузької дороги не візьмеш всіх світових утіх. Великі проблеми з’являються через негармонійність між прагненнями до успіху та моральністю. Фундаментальним прагненням людини є досягти успіху – в кар’єрі, здобутку матеріальних засобів, утвердити себе перед іншими, залишити щось по собі…
А якою ціною все це осягається – мало хто тим журиться? Досить часто навіть можна почути, що чесно осягнути таких успіхів не можна, та що шляхи до них не раз дуже темні. Чи нам дійсно потрібно здобувати вершини, жертвуючи іншими? Людині здається, що вона мусить продатися, щоб такою ціною досягнути успіху; продати свій характер, свої найінтимніші переконання, відректися свого призначення. Відбувається переоцінка цінностей, криза моральних устоїв. І справді, шляхи які ведуть до успіху і які є темними, залишають сліди в людині і точать її «єство». Тоді людина перестає бути людиною, перестає бути цілістю, вона роздвоюється, бо частину себе продала, вклала в свої «успіхи». Але тоді їй варто пригадати слова Господа Ісуса Христа: «Яка бо користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою? Бо прийде Син Людський у славі Отця Свого з ангелами Своїми і тоді віддасть кожному за ділами його» (Мф.16.26-27).
Людське життя це дорога від самого народження аж до смерті. Вона буває як тісна так і простора. Тісна дорога це є закон Божий, який не дозволяє відхилитися в сторону зла. Тісну дорогу оточують всілякі скорботи, незгоди, зневаги. На самому початку цієї дороги стоїть хрест, який символізує собою смирення, самозречення, терпіння, лагідності та багато інших християнських чеснот. Зовні для багатьох ця дорога є не показною і не всі можуть бачити її внутрішню красу. Проводирем на ній є Син Божий, Господь наш Ісус Христос, Який взяв на себе хрест і поніс, показуючи нам, що іншої дороги до неба немає, крім хресної. За словами Спасителя, ця дорога є скорботною і мало хто її обирає. Але ми повинні собі усвідомити, що дорога страждань, на яку нас покликано, приводить у простори вічного блаженства і радості.
Як вже було сказано, що наше життя є дорога, а ця дорога є безперервною і вона є безупинною, вона не зупиняється. А тим більше християнське духовне життя, є безустанною дорогою, постійним ходінням у світлі заповідей Божих, де не можна зупинятися, щоб не залишитися позаду. Кожна людина християнин повинна собі чітко усвідомити, що поза Господом Ісусом Христом і Його Святою Церквою немає ніякої іншої дороги до спасіння. Адже ж сам Христос наш Божественний Спаситель закликає нас: «Я – дорога і правда і життя…Хто хоче йти за Мною, нехай відречеться від себе і візьме хрест свій та йде за Мною» (Мк.8.34; Ін.14.6).
Ми повинні прислухатися до цих слів нашого Спасителя та йти за Ним і за Його Святою Церквою, яка правдиво зберігає всі заповіді Божі і виконуючи вчення Православної Церкви, тоді ми гідно пройдемо шлях земного життя і осягнемо вічне блаженство, про яке апостол Павло сказав: «Чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те приготував Бог тим, що люблять Його» (1Кор.2.9).
Тому любімо Бога, живімо з Богом і Бог буде з нами не тільки у всіх земних життєвих обставинах, але допровадить нас до вічного блаженства у Царстві Небесному де ми разом із незчисленним сонмом ангелів і святих угодників Божих зможемо прославляти Його Святу велич. Отже життя і спасіння в християнській моралі.
Свящ. Іван Голуб. Викладач ЛПБА УПЦ КП
Використана Література:
[1] Ветелев А., проф., прот. Нравственные основы духовного совершенствования. Ж.М.П., №4, 1988. – с.72
[2] Германюк М., митроп. Чи можлива мораль і вічність без Бога. Заповіді Божі і церковні. Недільні радіоповчання з Ватикану. Іспанія, 1990. – с.24
Немає коментарів:
Дописати коментар